Специфікою гідрохімічного режиму заказника є те, що Молочний лиман пов'язаний із Азовським морем вузької протокою (гирлом), що створює своєрідний розподіл екологічних умов водойм по відношенню один до одного. Позитивною стороною взаємодії в системі море-лиман є те, що на стику двох середовищ формуються умови для максимальної біологічної розмаїтості. У цьому плані дуже важливо, щоб цей зв'язок був оптимальним. Крайніми варіантами існування системи є повна ізоляція (море і солоне озеро) і повне з'єднання (залив Азовського моря). Обидва варіанти у відношенні біологічної розмаїтості негативні. У першому випадку в солоному озері може існувати тільки незначна кількість ультрагалільних організмів і, відповідно, водойма перестає бути місцем для нересту і нагулу риб, що заходять з Азовського моря. В другому - губиться роль прикордонного ефекту на стику двох середовищ у зв'язку з відсутністю самої межі.
Отже, найбільш сприятливим є проміжний варіант: море - протока-лиман.
У історичному аспекті природне з'єднання моря з лиманом здійснювалося спонтанно шляхом прориву пересипу і зберігався тривалий час. Подібні явища мали місце в 1875, 1909, 1929, 1931-1932 і 1940 гг. Додавання азовської води різко знижувало солоність лиману. Населяюча його ультрагалинна фауна, вимирала і водойму заселяли іммігранти Азовського моря.
У 1943 р. під час військових дій пересип була зірвана й утворена протока, що проіснувала найбільш тривалий час (біля 30 років) без додаткового розчищення. У зв'язку з цим у лимані встановився найбільше сприятливий гідрохімічний режим, що сприяв найбільш багатій видовій розмаїтості, що спостерігалася до 70-х років. У цей же період лиман має вагоме рибопромислове значення. В 1971- 72 рр. існуючу протоку було штучно закрито і була побудована інша. У зв'язку з тим, що розміщення було вибрано невдало, у наступний період відбувається її постійне змивання. Ця ситуація стала визначальною в плані гідрохімічного режиму в останнє двадцятиліття.
В роки, коли протока функціонує нормально, солоність падає до 15-17%, і навпаки підвищується до 23-25% при скороченні водообміну між морем і лиманом.
Таким чином, в останні 25 років солоність лиману коливається в межах 7,19 г/ л. У 1996 р. у зв'язку із змиванням гирла солоність різко підвищується і вже у вересні складає 25,9-27,2 г/л проти весняних 21,2-24,9 г/л. Це і ряд інших складових гідрохімічного режиму (02, БПК-5, Н2S, S2) стали причиною заморів молоді і дорослих особин пеленгасу в лимані.
У січні 1997 р. значення солоності досягає рівня 35,3-36,9' г/л, а в окремих затоках до 39,9 г/л. Починаючи з березня, завдяки паводкам, а потім літнім багатим осадкам солоність знижується і досягає значень у межах 23 г/л.
Мінералізація води в Молочному лимані в період зима-літо 1997 року найбільше різко змінюється лише у верхів'ях лиману: із 4,1 г/л у січні до 20,5 г/л на початку літа. Очевидно з настанням жаркій літнього сезону помітно зменшуються притока прісної води р.Молочної і одночасно збільшується випар із поверхні водойми.
По інших ділянках лиману підвищення солоності води навесні і влітку не спостерігається. Солоність змінюється в межах 25-27 г/л. Це відповідає даним, отриманим в 1983-84 р. Проте в даний час намітилася тенденція до підвищення загальної солоності води по всій акваторії лиману. Якщо в 80-е роки максимальна солоність доходила до 20 г/л, те в 1996-97 р. вона підвищилася до 25-27 г/л, а в низов'ях -до 25-29 г/л. Це об'єктивно пов'язано зі зменшенням вимоїни в песчано- черепашковій пересипі, що відокремлює лиман від моря.
Що стосується розподілу солоності води по акваторії лиману, то спостерігається відзначена у 50-і роки закономірність. У лимані виділяються три гідрохімічні зони: верхів'я з досить низьким рівнем солоності; середня частина лиману - найбільше солона; низов'я із солоністю води близькою до морської в період, коли вимоїна достатня, щоб лиман спілкувався з морем. У останні роки вимоїна зменшилася в розмірах до 8-10 м шириною і 30-40 м глибиною, і як результат - підвищення солоності до 27-29 г/л у частині лиману, що прилягає до моря.
Головним джерелом надходження біогених речовин у Молочний лиман є, господарсько-побутові і промислово-стічні води м. Мелітополя, скидні води зі зрошуваних полів і склоновий стік у період повіддя і паводка.
Судячи з утримання амонійного, нітритного і нітратного азоту Молочний лиман є досить чистою водоймою.
Амонійний азот виявлений у верхів'ях і в середній частині лиману в концентраціях 0,2-0,9 мг/л. У низов'ях його немає.
Нітритный азот був присутній у зимньо-літній період майже у всіх пробах, утримання його було 0,1 мг/л. Пізньою весною і раннім літом його у воді немає.
Нітратний азот по всій акваторії лиману у всі досліджувані сезони року виявлявся лише в слідових кількостях у верхів'ї лиману в холодний час року.
Утримання марганцю у водоймі характеризується рівномірним розподілом його по акваторіях лиману. Концентрації його складають від 0,05 до 27 мкг/л.
Залізо також виявлено по всій акваторії лиману в концентраціях від 0,04 до 0,13 мкг/л. Його максимальні концентрації знайдені навесні у верхів'ї лиману. Можливо його антропогене походження.
Дуже важливим компонентом середовища для живих організмів є кисень. У цьому плані в Молочному лимані і прилягаючій зоні Азовського моря із січня по червень спостерігалася сприятлива ситуація. Кількісне значення кисню в цей період коливається в межах 7,1 -2 мг/л.
Кисневий режим водойми залежить також від утримання у воді органічних речовин, чим більше у воді останніх, тим більше витрачається кисню на їхнє окислювання в процесі розшарування, а отже, тим менше залишаються показники кисню, необхідного для подиху риб. Тому дуже важливим критерієм сприятливості водойм для живих організмів є БПК-5.
У першій половині 1997 року в морі і лимані його значення знаходилися в межах 0,3-10,7 мг О2/л. Більш високі показники БПК-5 характерні для весни, що свідчить про збільшення забруднення води лиману під час паводкових стоків. Істотним показником природного й антропогеного забруднення води органічними і мінеральними речовинами, на окислювання яких витрачається кисень є пермангантна окислюємість. За результатами дослідження 1997 року цей показник варіює в межах 12,0-21,7 мг 02/л. Мінімальне значення зафіксоване в квітні - 12,0-17,6 мг О2/л. Для зимового і літнього сезонів року характерно рівномірний розподіл органічної речовини по всій площі Молочного лиману.
З забруднюючих речовин лиману, відзначаються детергенти, до складу яких входять 20-40% поверхнево-активних речовин (ПАР), нафтопродукти, сірководень, сульфіди і важкі метали: кадмій, цинк, свинець і хром. ПАР у сублетальних концентраціях підвищують у риб частоту подиху, причому споживання кисню при цьому збільшується в 2-3 разу. У наступному в риб порушується рівновага і сповільнюється дихальний ритм, а згодом наступає.
Установлено, що навіть незначні концентрації ПАР знижують резистентність риб, так що майже в усіх випадках на рибах розвиваються паразитичні грибки, що призводять до повної руйнації плавників.
У 1997 році по всій акваторії лиману спостерігалася концентрація ПАР у межах 0,020-0,231, а у верхів'я ці значення досягали розміру 0,4 мг/л.
Кількість ПАР поступово знижується від верхів'я до низов'я, що пов'язано з розведенням промислових і каналізаційних стоків у воді Молочного лиману.
Серед речовин, що найбільш згубно впливають, на біоту водойми в дійсний час є нафтові забруднення. Нафта і нафтопродукти присутні у виді поверхневої плівки, емульгірованих частинок і більш-менш значних утворювань. Легкі фракції отруюють організми, що живуть у товщі води, а важчі, попадаючи на дно, знищують донні організми. Крім того, токсичні речовини впливають як безпосередньо, так і знищенням нерестовищ і нагульних угідь. Водойми, забруднені нафтою, позбавляються рибогосподарської цінності на невизначено тривалий час, а практично назавжди. Утримання нафтопродуктів понад 16 мг/л викликає загибель риб, порушує нормальний розвиток ікри. Личинки риб гинуть при концентрації 1,2 мг/л, дафні при 0,1 мг/л, хіромініди - 1,4 мг/л. При концентрації 0,1-0,5 мг/л відзначається відхилення в розвитку яєць. Нафта - отрута для хіромін, гаммарид, і в меншому ступені для молюсків. У забруднених нафтою районах відсутній бентос. З планктонных організмів найбільше чутливі представники -фитопланктона, отже, нафтове забруднення і побічно впливає на . рибне господарство, порушуючі харчові зв'язки, що в деяких випадках може виявитися навіть більш істотним, чим прямий вплив його на риб (Метелев, Канаев•, Дзасохова, 1971).
Забруднення нафтопродуктами вод Молочного лиману досить висока 3,8-4,1 мг/л. Особливо високе утримання цих речовин зафіксовано в середній частині лиману. Певне, із цим пов'язана і мінімальна біомаса бентоса.
Не менш згубно на живі організми впливає сірководень. Ця речовина надзвичайно реакційно спроможна. У водоймах вона виступає як головний регулятор окисно-відбудовних процесів і кисневого режиму. Приходячись сильним токсичним агентом, сірководень робить прямий вплив на флору і фауну водойм, а також на паразитоценози. Так, для багатьох гідробіонтів він смертельний навіть у малих кількостях.
Сірководень і сульфіди виявлені в лимані в 1997 р. у верхів'ях і серединній частині лише в січні і березні в кількостях до 0,3 мг/л. У наступний час не виявлений.
Шкідлива дія важких металів позначається на процесах розвитку ікри і найчастіше закінчується загибеллю риб.
У Молочному лимані з важких металів зафіксовані свинець, марганець, кадмій і цинк.
Таким чином, деякі гідрохімічні параметри Молочного лиману перевищують допустимі норми. У результаті погіршення зоогігієнічного фону і зниження природної кормової бази риба хоча не гине, але знаходиться в пригнобленому стані: погано росте, знижується вгодованість, гнітиться імуно-біологічна реактивність. У таких умовах заразні хвороби протікають тяжко і супроводжуються масовою загибеллю. Такі явища епізодично виявляються Молочному лимані, наприклад у жовтні 1996 р. 1. Оцінюючи в цілому екологічний стан Молочного лиману і прилягаючої зони Азовського моря слід зазначити визначену нестабільність із коливаннями то убік погіршення, то поліпшення.
2. Гідрохімічний режим показаних акваторій у значній мірі визначався наслідками підвищення солоності лиману, що спостерігались із другої половини 1996 р. і досягли в січні 1997 р. 35,3-36,9, а в окремих затоках до 39,9%. Це у свою чергу викликало підвищення солоності Азовського моря з 10,8-12,7% до 13,8% (листопад 1996 р.)- 16,8% (січень 1997 р.)
3. Весняні паводки 1997 р. значно знизили показники в лимані - до 22. 2-24,4% (в окремих затоках 25,1-27,3%), у морі - до 14,1%. Потім після незначного підвищення в травні, із червня солоність почала знижуватися і досягла весняних значень 1996 р. Цьому сприяли значні осадки літнього періоду та роботи по розчищенню гирла.
4. Несприятливим чинником гідробіологічного режиму в 1997 р. було "цвітіння" моря, що спостерігалося із серпня до грудня місяця. "Цвітіння" було викликано прісноводно-солоноватоводною синьо-зеленою водорістю.
5. Чисельність водорослів у поверхневому прошарку води (глибина 0-20 см) складала 108-144 тис.кл на 1 мл, біомаса - 33-36 г сирої речовини на куб./м, що відповідає «цвітінню» третього рівня інтенсивності.
6. «Цвітіння» могло становити небезпеку як для водяних екосистем даної акваторії в цілому, так і для окремих гідробіонтів, і, мабуть, супроводжувалося погіршенням газового режиму і загостренням токсилогічної обстановки. Оцінку реальної шкідливості даної події можна зробити на основі порівняльного аналізу стана гідробіонтів під час "цвітіння" та поза нею.
7. У складі іхтіофауни Молочного лиману і прилягаючої зони Азовського моря зареєстровано відповідно 22 і 40 видів риб.
8. Співвідношення промислових і непромислових риб схилено убік останніх. Промислове значення визначалося, головним чином, пеленгасом і судаком. Популяція калкана знаходиться в критичному стані, і подана переважно особинами ранньовікових генерацій.
9. У зв'язку з недостатнім функціонуванням протоки утруднюється захід для нересту і нагула багатьох цінних у промисловому відношенні риб (судак, камбала глосса, бички, тараня, шемая і ін.). Більшість із перерахованих видів, що раніше нерестилися в лимані, у даний час нерестяться в значно менших масштабах, або практично не нерестяться.
10. У результаті досліджень паразитофауны молоді і дорослого пеленгаса було виявлено 13-16 видів паразитів.
11. У пеленгаса виявлені паразитарні захворювання, що мають тенденцію до масового зараження риб, як-от костиоз і гіродактилез, а також хвороби, що зустрічаються одноразово -микросноридиоз, аниозомоз, триходиниоз, диплостомоз. Незначна частка риб (1-3%) мала у своїй будівлі аномалії і патології, поява котрих, можливо, пов'язана з забрудненням акваторій токсикантами.
12. Восени в сингиля в Азовському морі виявлено 6-9 видів паразитів.
13. У азовського судака виявлені 6 видів паразитів, серед яких були відсутні високопатогені. Вперше в судака знайдені міксоспоридії. Частка риб в уловах з ознаками патології була незначною, складаючи менше 1%.
14. У цілому епідеміологічний стан Молочного лиману в порівнянні з 1996 р. варто вважати більш сприятливим. Цілком ймовірно, цьому сприяло значне опріснення лиману, викликане багатими літніми осадками і заходами щодо розширення гирла .
15. Рибогосподарське значення акваторій показаного регіону визначається головним чином пеленгасом і судаком. Інші промислові види мають незначну чисельність.
16. Історичний аналіз стану Молочного лиману і прилягаючої зони Азовського моря (ретроспективний моніторинг, 1996 р.) і матеріали, отримані в 1997 р., свідчать про необхідність оптимізації з'єднання двох водойм із метою забезпечення максимальної біологічної розмаїтості і підвищення рибопродуктивності акваторій регіону
|
