Дніпро є третьою на європейському континенті річкою після Дунаю та Волги за площею басейну (509 тис. км1) та четвертою за довжиною (2200 км). У верхній течії Дніпро перетинає територію Росії та Білорусі, на які припадає відповідно 19 і 23 % площі його басейну. В Україні Дніпро протікає своєю середньою та нижньою течіями з площею басейну 291,4 тис. км .Водні ресурси басейну Дніпра становлять близько 80 водних ресурсів України. Середньобагаторічний об'єм його, стоку в гирлі дорівнює 53 км3. У маловодні роки він змен шуеться до 43,5 км3, а в надто маловодні (95 % забезпече ності) — до 30 км3. Із середньорічного стоку Дніпра близьке 32 % формується на території Росії, до 31 % — у Білорусі. Стік, що формується в басейні Дніпра на території України, в середній за водністю рік становить 19,7 км3, а в маловодний може зменшуватись до 12 км3. Дніпро забезпечує водою не тільки водоспоживачів у межах його басейну. Він є головним, а подекуди єдиним джерелом водопостачання великих промислових центрів півдня і південного сходу України. В цілом Дніпро забезпечує водою 2/3 території України, зокрема, 30 млн чол., 50 великих міст і промислових центрів до 10 тис. підприємств, 2,2 тис. сільських і понад 1 тис комунальних господарств, 50 великих зрошувальних систем і 4 атомні електростанції. Для системи водопостачання в басейні Дніпра викристовуються поверхневі і підземні води. Поверхневі води. Основним джерелом поверхневих вод є річки. У басейні Дніпра налічується 15 380 приток різного порядку, загальна довжина яких становить 67 156 км. Майже ніде у водоохоронних зонах не дотримується режим господарювання. Землі цих зон розорюються до урізу води. Тут розміщуються тваринницькі ферми, літні табори для худоби, пункти для приготування розчинів мінеральних добрив та пестицидів, а належні агролісомеліоративні заходи не проводяться. Це призводить до того, що водоохоронні зони майже ніде не виконують відведену їм роль буфера на шляху забруднень, а часто, навпаки, самі перетворюються на джерело забруднень. Малі річки басейну, які становлять понад 90 % його річкової мережі, несуть надзвичайне антропогенне навантаження. Об'єм водозабору в них досягає 2,1 км3 за рік. Водою з малих річок забезпечується 18 % усіх господарських потреб у ній в басейні. У дрібну гідрографічну мережу скидається 15 % усіх стічних вод у басейні і 6% - забруднених. Висока розораність земель, надмірна насиченість їх просапними культурами, недостатня залі сеність водозаборів посилюють ерозійні процеси, забруднення та замулення річок і водойм продуктами ерозії грунтів. Так, розораність земель у басейнах малих річок та водойм становить 20 - 30 %, а на водозборах річок Липа, Чорногузка, Поква - 5 - 10 % при нормі 35 - 40 %. У басейнах річок степової і лісостепової частини басейну Дніпра площа лісів удвічі-втричі менша за норму. Площа земель з природним ландшафтом скрізь менша за норму. Ситуація ускладнюється активним відведенням в останні роки берегів та заплав річок під дачне будівництво, садівництво та городництво. Найгустіша річкова мережа в північній частині басейну Дніпра (вище м. Києва), яка розташована в зоні мішаних лісів, де на 1 км' припадає 0,5 км річок. Значно менша вона в середній частині басейну (до 0,2 км/м5) і зовсім незначна в пониззі Дніпра, в зоні посушливого Степу (менше 0,1 км/м1). Річки живляться переважно атмосферними опадами, 50—80 % яких — зимові опади у вигляді снігу. Тому стік річок різко змінюється залежно від сезону року, близько 60—70 % річного стоку припадає на весняний період. Оцінюючи водні ресурси річок як джерела водопостачання, слід враховувати багаторічну мінливість їх водності, яка залежить від фізико-географічних умов формування стоку, кліматичних та орографічних факторів. В багатоводні роки об'єм річкового стоку на 50—60 % більший, а в маловодні — на 40—60 % менший порівняно з цим показником у середні за водністю роки. У зв'язку з цим в основу господарських розрахунків кількості води, яка потрібна для населення і промисловості, приймають річковий стік, який буває до одного разу на 20 років (95 %-ї забезпеченості), для зрошення та інших потреб — середнє значення стоку в маловодний рік (75 %-ї забезпеченості), що спостерігається раз за чотири роки. Розподіл водних ресурсів по території дуже нерівномірний. Найбільш забезпечена водними ресурсами верхня частина басейну, де в середній за водністю рік на 1 км7 площі їх припадає 219 тис. м3. В басейні Прип'яті і Десни питомі водні ресурси становлять 110 — 115 тис. м3 на рік, а в нижній частині басейну водозабезпеченість зменшується до 36 тис. м3 на рік.
